Інтерв’ю стипендіатів у людей, які їх надихають

Інтерв'ю стипендіатів у людей, які їх надихають

Інтерв’ю Софії Кузик у Марії Карпінської.

Марія Карпінська – виконавчий директор Благодійної Організації «Фонд Карпінських», засновниця програми “Моя перша стипендія”. Разом з чоловіком Карпінським Мирославом виховує чотирьох дітей. За освітою – викладач англійської мови та літератури.

1) Де ви народилися. Яка перша згадка у вашому житті?

– Народилась у Львові, перша згадка… може як ми ходили із сім‘єю на прогулянки, тато любив носити мене на плечах і я звісно це теж любила.

2) Ким ви хотіли стати, коли були дитиною?

– Вчителькою, дуже добре пам’ятаю, що в цьому я навіть не сумнівалась.

3) Які захоплення з дитинства ви пронесли через усе життя?

Захоплення іноземними мовами. Пам’ятаю момент, як вперше відкрила словник, це був словник з німецької мови і для мене було справжнім прозрінням, що існує так багато слів і що вони мають аналоги в різних мовах і що є інший алфавіт окрім кирилиці. Тоді мені було 3-4 роки. Пронесла захоплення спілкування з людьми і вишукування точок, де ми схожі і де різні – і в цих різностях відкривати очі одне одному на наші цінності. Люблю робити зачіски і стрижки, читання. Пиття кави і прозріння, яке воно мені дає (кава з молодості, не з дитинства). Вміння долати перешкоди доброю підготовкою до них.

 4) Де ви навчалися після школи? Це був ваш свідомий вибір?

Факультет іноземних мов, англійська мова та література. Вибір був дуже свідомий, бо вступала двічі, перший рік не поступила.

США – гранд від IREX (Рада міжнародних наукових досліджень та обмінів). Lees-McRae College, Північна Кароліна, напрямок Education та International Relationships. Сподіваюсь далі буде.

5)Пам’ятаєте, як заробили перші гроші?

Репетиторство з англійської мови. Я була у 10 класі, коли допомагала іншим.

І ще було, що допомагала кондуктору квитки продавати в автобусі, то щось заробляла день чи два на канікулах (згадала собі).

6)Коли ви зрозуміли що хочете займатись тим, чим займаєтесь зараз (мається на увазі професія чи бізнес)?

Я зрозуміла, що готова запустити програму Моя Перша Стипендія, коли ми зрозуміли, що Фонд Карпінських багато дуже допомагає, але в цьому немає структури. Будучи стипендіаткою американського фонду в свій час, я зрозуміла, що маю бажання та ресурс робити щось схоже для стрийських підлітків.

7)Що вам найбільше подобається у вашій справі? Назвіть три пункти.

– Ваші очі (очі стипендіатів), коли відчуваєте свій особистий ріст під час навчання, коли ваша зміна є явною настільки, що ви починаєте рости на очах.

– Коли ми це все організовуємо для вас і маємо гору ідей, більшість з яких намагаємось втілити.

– Коли запрошуємо відомих крутих особистостей до стипендіатів на події і вони, дізнавшись про ідею фондівської програми Моя Перша Стипендія, радіють, що стають частиною нашого проекту. Приїздять на свято і діляться своїми історіями успіху, поразок, відкриттів.

8)Чи є у Вашому житті людина, яка Вас мотивує?

Є, звісно, багато особистостей, котрими я захоплююсь, від яких черпаю ідеї, принципи, чи елементи, які імпонують. Але врешті-решт я залишусь сама із собою і своїми зробленими та незробленими справами. Мені хочеться зробити свій вклад в розвиток стрийських підлітків, що в результаті має перерости в своєрідну спільноту щасливих та реалізованих людей із справжніми цінностями, людей вимогливих до себе і відповідальних за результат своїх справ, людей, які в свою чергу захочуть ділитись своїм успіхом і досягненнями. Таким чином ми отримаємо людей, які захочуть змінити Україну на краще і зроблять це. Це мене і мотивує.

Для мене цінна і завжди на першому місці моя сім‘я, я хочу бути для своїх дітей прикладом, показати їм, що людині під силу багато речей, якщо в це вірити і докладати зусиль. Мене вони підтримують в усіх починаннях і справах, я їм за це дуже вдячна.

Ще б додала, що я пишаюсь, що наш бізнес корпорації ТОВ Екран є соціально-відповідальним. І наша програма Моя Перша Стипендія є яскравим прикладом цього. 

Я б дуже хотіла, щоб в Україні така тенденція для бізнесів ставати соціально-відповідальними росла.

9)Наскільки Ви вважаєте себе щасливою?

Як на мене, щастя – це ресурс. Я є дуже щасливою людиною, часто відчуваю, як Бог мене любить, підтримує, дає сили в складних ситуаціях. Часто я є в «потоці», і це для мене є щастям. Неймовірне щастя дарує моя сім‘я – нагадує мені про цінність кожної миті. 

Водночас, я є людиною. Можу злитись, бути незадоволеною чи виснаженою. І на даному етапі життя мені є дуже зрозуміло наступне: важливо не дати «паливу» закінчитись. В голові, як і в хаті, потрібно прибирати. Про свій ресурс потрібно дбати, повертатись і звірятись із собою, із своїми цінностями. Тоді є відчуття гармонії, бажання працювати, отримувати і давати любов.

Витвицький Любомир

Горнятко запашної кави. Напевно, багато хто з вас знає кав’ярню « Кава Від Стрийка», але не кожен знає її творця. Мені дуже поталанило поспілкуватися з ним. Це Ростислав Іваницький. Після нашого інтерв’ю він став для мене Людиною з великої букви і прикладом для наслідування. Зараз зрозумієте чому.

Добрий день, дякую за ваш час. Ким ви себе позиціонуєте?

Насамперед, я організатор, такий собі центр роботи певної системи – на сьогодні це наша мережа кав’ярень. Це організація роботи мережі, відслідковування всіх процесів і робота над удосконаленням і покращенням.

Про вашу роботу ми згодом поговоримо. У вас точно було життя до створення « Кави Від Стрийка». Поговорімо про нього. Розкажіть щось  про своє дитинство.

Дитинство. Це, мабуть, один з найкращих періодів мого життя, і він є таким фундаментом для майбутнього твого амплуа. Дитинство у мене було яскраве. Я народився у селі Гірне Стрийського району. Перші два класи навчався у Гірному, потім із сім’єю переїхали в Стрий. У подальшому навчався у  школі №3.

З якої ви сім’ї?(за соціальним статусом)

Із сім’ї середнього класу. Скажімо, у мене було все для того, щоб розвиватися. Але ніхто нічого просто так не давав: батько мене виховував шляхом мотивації. Я займався спортом, танцями, навчався доволі непогано. Наприклад, пам’ятаю свій перший турнір з футболу, ми добре зіграли, за що я отримав бутси. Це було мотивацією працювати дальше. Дитинство – це школа, сільська природа. Потім переїзд у місто – це вже адаптація: нові люди, нові перешкоди.

Як ви навчалися у школі?

Я вчився ,мабуть, не дуже добре, ніколи не зубрив. Але ті предмети, які мені вдавалися, я добре знав, це ,швидше, філологічний напрямок. Хоча я не мав відмінні оцінки з усіх предметів, учився я таки непогано.

Якщо я не помиляюся, ви юрист.

Так.

До вибору майбутньої професії вас хтось підштовхнув чи ви самі дійшли до цього?

Оскільки мені подобалась філологія, то вибір професії був очевидним. Пішов у галузь юриспруденції, тому що це було престижно. Я самостійно обрав цю професію, а батьки не були проти.

Де ви навчалися?

У Національному юридичному університеті імені Ярослава Мудрого у Харкові. Я магістр права. Бакалаврат здобув у Полтаві, де є профільний факультет від університету. Чотири роки я навчався там, а потім вступив у Харків на магістратуру.

У нашій розмові ви наголошували,що Полтава –  гарне місто. Чи планували ви повернутися до рідного міста?

Ні, не планував. Просто так склалися обставини. Спочатку я працював у Львові у галузі юриспруденції, але згодом почала формуватися ідея з кав’ярнею. Цьому потрібно було приділяти достатню кількість часу, тому що з’явилася конкуренція і ми почали розвиватися стрімко, а коли ти швидко розвиваєшся потрібно все контролювати, направляти. І юриспруденцію я дещо відклав, бо не бачив динамічної перспективи розвитку.

Вам допомагають навички вашої професії?

Так, звісно. Вища освіта не тільки в матеріальному дипломі, це формування тебе як особистості. Я мав за честь працювати в університеті з дуже цікавими людьми, які мають свої серйозні компанії. Брав активну участь у позакласній роботі в університеті, є кілька опублікованих статей у журналах. Завдяки цьому отримав навички керування бізнесом. Тобто, вища освіта – це той комлекс знань, який допоможе тобі не тільки у твоїй професії, а й дасть знання для суміжних галузей, бо сьогодні світ дуже глобальний. Двері відчинені – головне стукати.

Як ви вважаєте , українська освіта знаходиться на високому рівні?

На мій погляд, наша вища освіта має дві сторони медалі. Одна з них – це те, що вона багатогалузева,тобто протягом навчання є багато зайвих предметів. Це відголосок радянської освіти: учень має знати багато, а використати мало. На Заході більш профільний підхід. І це дає кращих спеціалістів в обраній справі. Хоча кажуть, що країни СНД  випускають багатопрофільних спеціалістів, аніж, скажімо, Америка. А друга сторона – це те, що ти знаєш все, але не знаєш свого профілю.

Багато людей зараз виїжджає за кордон. На вашу думку, краще розвиватися в Україні чи за океаном?

Як патріот, людина, яка любить свою країну, я за те, щоб розвивати свою країну. Круто, коли тобі 20 років і ти вже працюєш за кордоном. Це одна сторона медалі, і вона лірична, але є й інша – ти рахуєш там копійки, а згодоим повертаєшся на Батьківщину. Потрібно створювати умови для співпраці з молоддю, запровадити загальнодержавну освітню компанію для популяризації розвитку себе в Україні. Напевно, зараз ці умови не дуже сприятливі. Я за те, щоб розвиватись тут, але держава повинна на законодавчому і фактичному рівні створювати умови для розвитку молоді.

А у вас не виникало бажання виїхати?

Якось не було бажання. Я хотів поїхати на «Work and Travel» у США. Але склалися так обставини, що не вийшло.

Чи вважаєте ви себе активним громадським діячем?

Коли до мене звертаються, я не стою осторонь. Працюю з молодими людьми, направляю їх в правильне русло, закладаю їм певні принципи. Певною мірою долучаюся до громадської роботи, але це не є моїм пріорітетом.

Переглядаючи ваш профіль, я побачив кілька світлин з партією «Голос». Ви політичний діяч?

Я учасник партії «Голос», брав участь у політичному процесі,у цьогорічних виборах. Отримав досвід. Це був ,швидше, життєвий виклик, аніж моя ініціатива. У мені вбачали достойну людину, що може брати участь у місцевих виборах. Побачивши цих людей, я зрозумів, що можу багато чого навчитися і навчити. У загальному  я задоволений своїм результатом. І на сьогоднішній день я є учасником партії «Голос».

Що мотивувало піти в політику? Ви хотіли щось змінити?

Я реаліст. І розумію, що змінювати щось можна на будь-якій ланці суспільства. Потрібно починати з себе. Лозунгів «Іду, бо треба щось змінити,» – у мене не було. Я розумію: якщо ти не міняв щось до того, то і зараз не зміниш. Я щоденно стараюсь виконувати щоденну роботу, таку як: пропустити пішохода на зебрі, підібрати і викинути сміття, не відповісти агресією на агресію. Ми запустили продукт у наших кав’ярнях – це термочашки. При придбанні її ви отримуєте знижку, і, таким чином, буде менше відходів.

Політика доволі таки складна тема, тому не будемо в неї заглиблюватися. Поговорімо про те, як ви проводите свій вільний час. Чому ви надаєте перевагу?

Потрібно розряджатися, ти не можеш працювати non-stop. У мене – це спорт, пробіжки, риболовлею захоплююся. Напевно, люблю ще покрутити гайки в техніці. Також люблю кататися на лижах.

Ви катаєтеся з дитинства?

Так, років з тринадцяти.

А риболовлею займаєтеся також з дитинства?

Та-та. Особливо в період карантину в двадцятому році ми з братом «підсіли» на правильну, спортивну риболовлю. Я за правильний підхід як у спорті, так і в культурі.

Якщо ви займаєтеся риболовлею як спортом, то яку найбільшу рибу ви спіймали?

Карп. Близько 2,2 кг.Це мій трофейний, я його випустив.

Добре, тепер до найцікавішого. До створення « Кави Від Стрийка». Чому саме від стрийка?

 Чому від стрийка? Пошук назви був ,насамперед, близьким для людей Стрия. Коли ми започатковували наш бізнес, була мода на іншомовні назви, що орієнтувалися більше на молодь. Ми ж хотіли охопити людей різного віку. І потрібна була милозвучна назва, яка буде на устах у людей. Багато хто думав, що це якісь родинні зв’язки. А насправді я надихнувся легендою про походження назви нашого міста. Ми ще хотіли зобразити героя, але потім передумали і залишили мінімалістичну назву.

Що надихнуло вас на створення саме кав’ярні?

Банально. У мене був невеликий бюджет, який я попросив у батька, і кав’ярня біля університету в Харкові. Це був такий причіп. Якось приїхав у Стрий і побачив, що цей профіль у нас пустує. Ризикнув – вирішив спробувати. Це мав бути як додатковий дохід. Спробував. Ми з другом привезли з Києва причіп. Привезли і почали думати. Методом проб і похибок почали працювати.

Де була перша кав’ярня?

Тут, напроти «Сільпо».

Скільки на даний момент налічується кав’ярень?

Є мережа кав’ярень  « Кава Від Стрийка» сім локацій, є у нас також преміальний формат, який називається « Кава Від Стрийка Espresso  Bar», і є формат « Кава Від Стрийка Shop».

Ви були першими в Стрию?

У такому форматі – так.

Як ви розвивалися?

Вирішили масштабуватися: шукали локації, які будуть актуальні для нас. У 2018 році відкрили 4 нові точки: побачили, що люди хочуть, – і  відповіли, так би мовити, взаємністю.

Як ви плануєте розвиватися далі? Можливо, відкривати нові точки?

У планах є франчайзинг, і в перспективі – інші міста області.

І наостанок, з вашого дозволу, коротенький бліц. Топ три книги, що має прочитати кожний.

Моя улюблена книга «Пригоди Ераста Фандоріна» Бориса Акуніна, потім,напевно, «Три товариші», автором якої є Еріх Марія Ремарк, також інколи читаю бестселери «Wall street».

Риси характеру, що допоможуть досягнути успіху.

Наполегливість, внутрішня гармонія, удача.

На що, на вашу думку, не варто витрачати час підліткам?

Однозначно – на соцмережі.

Дякую, що погодилися зустрітися. Сподіваюся, що ця розмова принесла вам задоволення. Особисто я отримав певний досвід і неймовірні емоції. Бажаю не сповільнювати швидкість, а рухатися тільки вперед – до нових висот.

Гарасим Роксолана

Марта Стадник: ‘‘Не витрачайте час надаремно… ’’     Марта Стадник – начальник відділу внутрішньої та інформаційної політики СТРИЙСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ, журналіст та телеведуча. Її ціль — правда, методи — комунікація, засоби — мова та знання. Сьогодні вона поділилась зі мною своїми спогадами та дала особливі поради.

Вітаю! Розкажіть, де ви навчались після школи? Це був ваш свідомий вибір?

      Після школи я навчалась у Львівському національному університеті імені Івана Франка на факультеті журналістики. Моя спеціалізація телевізійна журналістика. Без сумніву, це був мій свідомий вибір. Мабуть, з класу 7-го я чітко визначилась із своєю майбутньою професією. І з того часу я  працювала тільки у цьому напрямку. Особливу увагу приділяла профільним предметам, багато читала і вчилась писати. Спершу це  були художні твори (відвідувала у Львові літературну студію), потім жартівливі (брала участь в іграх КВК), а відтак вже й газетні замітки (перші шкільні проби).

Чим запам’яталися студентські роки? 

Ти можеш подумати, що я була занудою, але в студентські роки я багато вчилася. Перший рік був “лайтовий”, я знайомилася з новим середовищем, з новими друзями, з неймовірними викладачами. І тоді ж зрозуміла, що СТУДЕНСТВО – ЦЕ ЗОЛОТИЙ ЧАС не для розваг, а для розвитку.  Я розуміла, що будучи студенткою, я маю можливість стукати у будь-які двері засобів масово інформації і проситися, щоб мене взяли на стажування… Бо саме практика у нашій професії є визначальною. Звісно, паралельно я вчилася і вчилася добре. У цей час я не була, як усі підлітки, менше приділяла часу розвагам. Хоча, як без цього!  Найважливішим для мене було здобути професію і бути у ній професіоналом. Оскільки всі студентські роки я працювала, з університету я вийшла з серйозним багажем знань і з досвідом. І навіть магістерську роботу писала зі своєї авторської телевізійної програми. Чудовий був час!

Пам’ятаєте,  як заробили свої перші гроші?

Не можу пригадати саме перші гроші. Але, як журналіст я почала отримувати гонорари вже десь на останніх курсах університету. Паралельно я завжди підпрацьовувала ведучою на різних заходах. Спершу це було геть аматорство, але оплачуване.       

Яким було ваше перше місце роботи і скільки років вам тоді було?

 Неофіційно спершу була місцева газета, мені було років 15, ще школяркою була. Офіційно свою трудову книжку я розпочала у Стрию на телеканалі “Лан”, мені було, здається, 22 роки.

Коли ви зрозуміли, що хочете займатись тим, чим займаєтесь зараз?

Як я вже згадувала, розуміння прийшло у підлітковому віці. Однак, у своїй професії людина зростає завжди. Принаймні має прагнути цього. Для мене цінно те, що я завжди щось додаю до своїх вмінь і здобуваю досвід.

Чи був період коли ви хотіли перестати займатись своєю справою? 

Так, був період. Я хотіла від цього відмовитись на професійному рівні, це пов’язано з сімейними обставинами. І я навіть на якийсь час спробувала  від цього відійти. Але не вийшло. Обставини, події, люди, які зустрічались мені в житті— принесли нове розуміння, ЩО ЯКЩО ЛЮДИНА МАЄ ЯКИЙСЬ ПОДАРОВАНИЙ БОГОМ ТАЛАНТ, ВОНА НЕ МАЄ ПРАВА ЙОГО ЗАКОПУВАТИ В ЗЕМЛЮ! Я не вірила, що ці слова з біблійної притчі можуть бути про мене. Але я помилялась, Бог любить всіх однаково сильно. А значить і мене чимось нагородив, просто важливо вміти це розпізнати в собі. 

Чи є у вас якась мотиваційна фраза або слово, яке вас мотивує?

Скажу відверто, не люблю і не читаю популярних зараз мотиваційних книг. Якщо мені і зустрічаються якісь гарні фрази, то найчастіше я їх не запам’ятовую. Натомість, для мене найбільший цитатник – це є Біблія. Відкриваєш будь-яку сторінку Нового Завіту і що не рядок це – МОТИВАЦІЯ!

Яку пораду ви б хотіли дати молодому поколінню?

Я раджу вам не витрачати час надаремно! Витрачайте час з користю для себе. Для тіла – займайтеся спортом і вчіться вживати здорову їжу; для душі — знайдіть хобі і спілкуйтеся тільки з хорошими друзями; для голови — вчіться, багато читайте якісної та корисної літератури; для серця — звісно, закохуйтеся!  Пам’ятайте, що кожного дня ви робите вклад У СВОЄ МАЙБУТНЄ!  

Лавриш Софія

 Олена”the Hanter” Овчинникова- 14-ти кратна чемпіонка світу з кікбоксингу, тайландського боксу,змішаних бойових мистецтв.

 

Чому ви обрали саме спорт, а не іншу професію?

Я з раннього дитинства займалась спортом, бо батьки також були спортсменами, правда аматорського рівня. І в мене з’явилася мрія заробляти гроші спортом. Я навіть захотіла стати викладачем фізкультури і поступила в фізкультурний коледж. Але паралель при навчанні я не кидала тренування і почала їздити на змагання,потім професійні бої (комерційні)і я зрозуміла, що моя мрія заробляти гроші спортом здійснюється(бо нажаль викладачем фізкультури в школі не дуже заробиш). Але маючи фізкультурну освіту, я також можу ділитись своїми знаннями з іншими, тож додатково я у вільний час проводжу персональні тренування.

Яким  видом спорту займалися ваші батьки?

Тато спортивною гімнастикою і плаванням, мама фехтуванням, та коли одружилися разом почали ходити на карате

Як поставилися ваші батьки до вибору вашого виду спорту?

Спочатку дуже позитивно(всі батьки тішаться,коли дитина зайнята чимось корисним, а не проводить час на вулиці з поганою компанією, з поганим звичками – як це було у мене). А потім коли я озвучила, що давно мріяла стати чемпіоном Світу і буду йти далі до своєї  цілі, і що дійсно в мене починає все виходити на цьому шляху,то мама засмутилась. Бо кожна мама хоче, щоб донечка була справжньою леді і виконала своє природне призначення (діти, кухня і жіноча професія , а саме головне, щоб була ціла,не травмована і здорова). Тато ще досі підтримує, бо для нього це гордість, а мама тішиться успіхам і коли в мене не поновлюються травми, але ще досі благає мене, щоб я кинула цей вид спорту, бо він не жіночий і травматичний. Але як я вже казала на зустрічі: я люблю ламати стереотипи (зовнішність,стать,чоловічі справи…) і є набагато травматичніші види спорту навіть, якщо жіночі,і від травм не захищені навіть звичайні пересічні люди просто йдучи по вулиці.

Звідки псевдонім” the Hunter”,і хто його обрав? Чому мисливець? Мисливець за чим?

Цей псевдонім почав приклеюватись по стилю ведення бою,бо я ніби полюю на своїх суперників. На початку бо я не кидаюся одразу в атаку, я вивчаю суперника,його рухи, дії, поведінку, вицілюю, а потім йду в справу. І оскільки я полюбляла вовків і на змагальних речах вишивала вовків, то мене почали асоціювати з мисливцем-хижаком(вовком),а не мисливцем з рушницею чи луком. Також виходячи на ринг в мене з’являється погляд хижака,що з часом перейшло і в повсякденне життя))

У вас було багато травм та поразок, скажіть: хто підтримував вас у такі моменти? 

Звісно рідні підтримували, хоч і казали,що пора зав’язувати з такою діяльністю, бо це знак. А так і друзі підтримували,і справжні фанати і прихильники. Бо при поразках часто можна спостерігати, як від тебе відвертаються,відписуються,критикують, не знаючи як це взагалі вийти на ринг,чи пройти підготовку,і не дай бог травмуватись,а потім ще й з тими травмами намагатися вибороти перемогу. Але як всім відомо:в біді визначаються справжні друзі і люди,а сміття відсіюється, тож в усьому є позитивні моменти.

Ви навчалися у фізкультурному коледжі в Кам’янському,чи є у вас інша спеціальність,окрім спорту?

Освіта в мене тільки фізкультурна. Після коледжу, я ще закінчувала магістратуру у Львівському університеті фізкультури. Але також я майстер манікюру та педикюру, працювала колись в салоні, приймала клієнтів на дому-я дуже горіла своєю справою, але в якийсь момент мені довелося обирати:робота чи спорт? Справа в тому що я мусила щодня тренуватися два-три рази на день,тому поєднувати було складно. Я обрала спорт. Та все одно мрія після закінчення бійцівськоі кар’єри повернутися в сферу краси)

Чи пропонували вам роботу в правоохоронних органах або інших державних установах?

Так,пропонували працювати в правоохоронних органах,контракт  в армії та бодігардом. Але знову ж таки треба було поступитися професійним спортом. Ну і на особистому житті,це теж би відобразилось,тому мусила відмовити

Чи доводилося вам застосовувати свої навички поза рингом?

Було пару випадків на вулиці. Раз довелося застосовувати силу проти п’яного, а в інші випадки були поруч чоловіки, які заступились за дівчину

Ми часто розмовляємо про спорт,про тренування,а чи вистачає вам часу для домашніх справ,таких як приготування страв? Яка ваша улюблена страва? Що ви любите готувати?

Люблю готувати і часу вистачає,хоч і не кожен день. Доводиться готувати і тоді,коли не хочеться,а треба. Люблю борщ,олів’є та різноманітну рибу і м’ясо))

Чи є у вас домашні улюбленці?🐈🐕

Зараз немає. Минулого року загубився мій найкращий улюблений друг-чорна німецька вівчарка,який був зі мною поруч 13 років і до останнього моменту він був моїм партнером по бігу на довгі дистанції

Дементьєв Артем

Дементьєв Юрій – мій тато, спікер, один з моїх мотиваторів, підкаже та допоможе у складній ситуації.

Чим ви любили займатись у дитинстві?

У дитинстві я часто з друзями ходив грати футбол ти рибачити, тому ці два заняття стали моїми улюбленими.

Коли заробили перші гроші і як?

Перші гроші я заробив у 16-17 років, помагаючи виконувати дипломні роботи в університеті, а вже з 19 років почав забезпечувати себе сам.

Що сказали б собі молодому і які поради могли б дати молоді?

Як би не банально – нічого не змінюй. Більше дій! Бо це Більше досвіду! Більший і результат! 

Вірити в себе, ставити перед собою високі та конкретні цілі, записувати їх і все робити для їх досягнення!!!

Можете сказати якусь завершальну цитату?

Не стидно впасти, не огидно навіть розбити чоло, стидно не піднятись!

Як казав Великий боксер Майк Тайсон, коли людина встає після падіння – це не фізика, це – характер!

Тому ніколи не здавайтесь!!!

Зубарук Назарій

Історія одного журналіста.

На ці питання відповідає Олег Зубарук – спортивний журналіст газети «Експрес».

Олег, розкажіть про себе . Де ви навчались і яким був Ваш шлях до роботи у редакції газети «Експрес»?

-Я закінчив Львівський національний університет  ім . Івана Франка, факультет журналістики. Під час навчання проявив себе, мене запросили працювати у редакцію газети. Це був мій перший серйозний досвід роботи.

Що було ключовим у виборі вашої професії  ?

-Любов до спорту і любов та повага до української мови  , до чистої української мови

Чи складною є ваша професія   , якщо так  то чому?

-Ні   , моя професія зовсім не є складною , оскільки вона приносить мені багато задоволення .Із самого дитинства я обожнював спорт , а тепер продовжую ним захоплюватись ,і за це мені ще платять . Завдяки професії пізнаю світи  ,знайомлюся з цікавими людьми . Я задоволений і не бачу труднощів.

Скільки годин на добу ви працюєте  ?

-По-різному. По понеділках зі самого ранку і до пізнього вечора  , а в інші дні значно менше ,по декілька годин. Але навіть на вихідних пишу одну статтю на сайт  ,  а це займає щонайменше дві години.

А які матеріали Вам писати найцікавіше?

-Інтерв`ю. Дуже важливо підібрати правильні слова при зустрічі, поставити правильні запитання.

Інтерв`ю з якою людиною Вас вразило найбільше  ?

– Найбільше мене вразило   інтерв`ю з Віталієм Кличко на піку його популярності, після бою з Ленноксом Льюїсом  . Тоді він був недосяжний для українських журналістів  .  Мені випадково вдалося знайти його контакти  . Він дуже здивувався, що я маю його номер телефону  , адже  по телефону інтерв`ю не дає , Але для мене зробив виняток , бо його перше кохання на ім’я Люба була саме зі Львова . Ми з ним дуже довго говорили  , а потім домовилися про зустріч з ним  та його братом Володимиром у Києві.

Який вид спорту є Найулюбленіший для читачів вашої газети ?

-Однозначно , що футбол , бо він найпопулярніший та наймасовіший вид спорту в Україні. До трійки, на мою думку,входять також бокс і біатлон. Однак стараюсь , щоб наші читачі були обізнані навіть і в непопулярних видах спорту,накшталт дартцу, бадмінтону чи настільного тенісу.

Ваші рекомендації для журналістів початківців.

-Журналіст -це покликання. Якщо ви не прагнете душею стати журналістом, то даремно проведете час на факультеті журналістики і після отримання диплому ризикуєте працювати не за фахом  . А якщо навіть і відчуваєте тяжіння до журналістики  , то будьте готовими до викликів і можливо, до розчарувань.

Кондрахіна Ірина

Фолюш Тереза Йожефівна

Це моя двоюрідна тітка, яка мене спонукає до саморозвитку та надихає своєю цілеспрямованістю та завзятістю. Не дивлячись на її вік вона приватний підприємець, власниця турагентства “ВізиТер”. Дипломований режисер, економіст та журналіст. Являється для мене прикладом жіночої мудрості, правильного ведення бізнесу та чудовою матір’ю.

– Знаючи, твій режим дня та працелюбство виникає питання, яка твоя мотивація, що рухає тобою щодня?

– З дитинства, я звикла, жити в злагоді з собою, любити себе та займатись улюбленою справою. Ніколи не йти наперекір власним бажанням, проте, й не зважати на будь які незгоди. Нехай маленькими кроками проте впевнено йти на зустріч мрії. 

– Які цілі ти ставиш собі на майбутнє?

– На щастя, я звикла мислити лише глобально. Мої цілі не досягнути за короткий проміжок часу, проте шлях до досягнення є через маленькі допоміжні цілі які слугують сходинками до фінішу. Проте досягнувши їх, я обов’язково ставлю нові, адже це спонукає до непреривною праці. На даний момент моя ціль це розвиток туристичної мережі.

– Чи впливає важке дитинство на твоє життя?

– Так, дійсно. У 14 років, я залишилась сиротою. Проте, це не завадило мені отримати дві вищі освіти, стати матір’ю та відкрити і розвивати власну справу. Хоч і було складно й інколи опускалися руки, проте бажання самореалізації переважало і спонукало не зупинятись.

– Як тобі вдається бути чудовою матір’ю, мати такий гарний вигляд, та успішно працювати у двох сферах?

– Жінка може все! І це правда, адже сучасна жінка направду може більше ніж вона думає. В роботі головне правильно розподілити свій час і чітко знати свої завдання. В сім’ї треба черпати натхнення та отримувати ” чарівні пігулки” радості які дають наснагу рухатись вперед. Бути матір’ю, це вічний двигун який не дає зупинятись. Адже лише дітям ми хочемо дати більше ніж мали ми.

Моцна Олена

Інтерв’ю у Олександри Моцної, моєї мами, яка є для мене прикладом сильної жінки і опори.

Чи стикалася ти коли-небудь із зневагою до себе? Як ти реагувала?

—На пряму зневаги, як такої не було. Якась можливо пересторога до мене. У 8 класі я перейшла у фізичний клас, це такий період груп, підлітків, а я – вчительська дитина. Не знали, що від мене можна чекати. А з цим я нічого не робила, своїми діями і вчинками довела, що все добре.

Якби у тебе була можливість усе кинути, чим би ти зайнялась?

—Волонтерством. Допомагала б медикам у країнах, дуже бідних. Тягне мене в медицину, це щось моє.

Чи були/є у тебе люди які тебе надихали/надихають?

—Не було, зараз точно немає. Не пригадую, аби була людина, до якої я прагнула.

А можливо якась цитата?

—“Не важливо скільки днів є у твоєму житті, важливо скільки життя буде у твоїх днях”

Чи відмовилась ти від своїх дитячих мрій?

—Відмовилась. Тому, що не було можливостей. Це була більше свідома мрія, я хотіла навчатися у мед.інституті.

Щоби ти сказала молодшій собі?

—Не відмовлятися від мрій

Яка твоя мотивація прокидатися щоранку?

—“Скільки життя у твоїх днях” 🙂

Щоби ти відповіла на нераціональні зауваження інших людей?

—Я б нічого не відповідала, якщо чесно. Я б робила все рівно так, як вважаю за потрібне. Можливо я б і піддалась тим зауваженням, якби вони не міняли щось кардинально у моєму баченні. 

Николишин Катерина

Костів Любов Вікторівна — директорка Народного дому с. Добряни та засновниця ГО Молодіжне об’єдання “Активуйся”. Мене дуже надихає ця жінка не тільки як активна громадська діячка,а й як сильна особистість.

— Чому Ви вирішили працювати з молоддю?

Все дуже просто: мені це подобається. Коли я бачу,що у молоді горять очі, то мені хочеться робити все більше і більше для того, щоб цей вогник ніколи не згасав.

— Як у Вас виникла ідея створити молодіжний простір?

Насправді ідея була давно. Ще зі свого дитинства та дитинства своїх дітей я зрозуміла, що молоді потрібне місце,де вони проводитимуть час з користю. Довгий час ми працювали без простору, але сталось так, що доля усміхнулась нам і виникла можливість створити місце, де молодь могла культурно відпочивати, а головне — з користю для себе.

— Чи були моменти, коли Вам не вистачало мотивації?

Так, такі моменти є і зараз. Причиною цього є відсутність однодумців, ні, звісно вони є, але їх дуже мало, бо не всі готові жити для громади та далеко не всі люди готові бути справжніми волонтерами. Також інколи буває важко доносити людям, що це потрібно для розбудови сильної держави.

— Вам подобається працювати з молоддю?

Дуже, я відчуваю що це моє покликання. Молодь — це люди,які здатні змінити світ на краще, головне допомагати їм у цьому.

— Чи виникали труднощі на шляху до мети?

Труднощі виникають постійно, вони — частина нашого життя, бо ми повинні постійно вчитись. Найбільша проблема з якою я зіштовхнулась — це діджіталізація.

— Що робити, коли опускаються руки?

Особисто мені допомагає природа і музика. А також є дуже важливою підтримка та розуміння близьких людей, це можуть бути друзі або сім’я.

— Чи залежите Ви від думки суспільства?

Ні, я вважаю, що кожен має мати свою думку та робити те,що хоче і вважає за потрібне він сам, а робити те,що прийнято за “правильно” — не розумно, бо це заганяє тебе в рамки та не дає розвиватись далі.

Оріхівська Анна

Сьогодні я взяла інтерв‘ю у людини яка мене надихає. Для мене такою людиною є моя мама. За все своє життя моя мама ставила собі багато цілей, і завжди йшла до них.

Я задала їй пару питань на які вона з радістю дала відповіді:

 Хто підтримував тебе у складні моменти?

Найбільшу підтримку я получала сама від себе, я завжди собі повторювала, що «після чорної полоси, завжди буде біла» і після падіння, я завжди вставала і йшла дальше.

Яка ціль для тебе була найважливішою у житті?

Бути достойною і порядною людиною, і хорошим другом для своєї дитини.

 Що мотивувало тебе йти до своєї цілі?

 Я ніколи не опускала руки для того, щоб в майбутньому моя дитина мала все. Я довго працювала, і зараз я добилась того, що моя дитина має все! І я сміло можу сказати, що я виконала своє завдання.

 Що б ти порадила людям щоб вони ніколи не здавались? 

 Кожна людина повинна ставити перед собою якусь ціль, і робити усе можливе щоб її досягнути. Якщо людина немає цілі, то можна сказати що її життя напрасне. 

Лишнянська Юліана

Шимін Ірина Степанівна- мій класний керівник, вчитель історії, моя опора, моя підтримка. Це людина, яка завжди спонукає мріяти і допомагає діяти.

Які предмети були Вашими улюбленими у школі?

В середніх класах: географія та українська мова. А потім, 10-ті, 11-ті класи- історія.

Чим Ви захоплювались у шкільні роки?

Я дуже любила подорожі, музику, книги. Книги читала переважно пригодницькі.

Пам’ятаєте, як заробили перші гроші?

Звісно пам’ятаю… В школі я збирала різні лікарські рослини, носили в аптеку і нам за них платили гроші. Так робили більшість. А якщо брати студентські роки, То у моєї мами був невеликий бізнес(сфера торгівлі і обслуговування)- і я працювала цілу зиму, ну і стипендія, звичайно.

Що вам  найбільше подобається у вашій справі?

Постійний контакт з молоддю, цікаві спілкування завжди надихають працювати більше, також розмови з вчителями, які мають багатий досвід за плечима, спілкування з людьми, зустрічі різноманітні, які я часто відвідую, ну і звичайно коли ти бачиш результат. Коли учні стають успішними і в процесі навчання стають призерами різних конкурсів і далі в майбутньому, коли при зустрічі вони дякують тобі, за те, що ти був у їхньому житті.

Чим займаєтесь у вільний час?

Обожнюю подорожувати, але щоб подорожі були для душі. Люблю читати, без книг тепер нікуди. Подобається ходити в гори- це такий релакс, відпочинок і заряд енергії. Проте, вільного часу зовсім мало, хоча це круто.

 Тепер трішки пофантазуємо. Якщо б ви могли мандрувати у часі, куди б ви відправились?

Я б помандрувала у майбутнє, звісно, є багато недомовок у минулому, але можна дізнатись багато помилок, які можуть статись у майбутньому, а ми можемо їх не допустити. 

Твердяк Наталя

Аля Королюк – людина, яка тривалий час мене надихає, дівчина у свій вік добилась не аби якого  успіху, займається товарним бізнесом та втілює свої проекти в життя 🤲🏼

Чому саме ця сфера/вид заробітку ?

мені подобається створювати, щось своє, свій маленький магазинчик, подобається спілкуватись з людьми, подобається оформляти замовлення, в цілому я взагалі кайфую від цієї сфери, не зважаючи на те, що бізнес побудований на людях, тут може бути багато проблем, недорозумінь і тд) в план зараз трішки змінити сферу, але товарку точно не залишу, вона буде актуальна завжди)

Як прийшла до такого шаленого результату ?

та це не зовсім шалений результат, розпочинала ще в 11 роздавати рекламки на вулиці, щоб купити собі новенький телефон, а далі затягнулось, дізналась про товарний бізнес, більше двох років вивчала сферу, так як в інтернеті було дуже мало інформації, курсів не купувала, вивчала все сама, в цілому все робила на досвіді і по своїм стратегіям, якось почало виходити, хоча я витрачала багато коштів, але нічого не буває великого, без невдач, пізніше затягнуло, тому зараз отримую кайф, що обрала бизнес, а не навчання, чи ще щось) хоч сім‘я в нас сама проста, раніше мені батьки не могли дозволити, щось купити, а зараз я сама собі позволяю і можу купити, те що потрібно)

Чи був момент коли хотіла опустити руки,не було мотивації/натхнення ? якщо так,що зупинило ?

так, було) коли не відчувала підтримки в свою сторону) але в один день зрозуміла, що працюю для себе, все роблю для себе, успіху теж маю добитись я, встала з дивану і почала працювати)

Була підтримка з боку рідних/друзів ?

ні, не було) всі говорили, що це маячня, я лише соромлю сім‘ю свою, бо не вчусь, а цілими днями і ночами – вивчаю бізнес, який нічого не принесе, в якому нічого не вийде) в цілому навіть зараз, вони говорять, що навчання і школа більше користі мені принесе, а ніж саморозвиток) а мені все одно на їхню думку, я слухаю людей які добились більшого, аніж я, а люди які добились меншого, будуть тягнути донизу, а успішні люди, будуть тягнути тебе вверх, до висот)

Так як на просторі мереж тебе багато хто знає,був хейт в соц. мережах? Як з цим справлялася ?

так, хейт є завжди, і буде завжди, люди не люблять успішних, вони всі думають, що це легко, що нам просто повезло, чи за нас все роблять, а ми просто гуляємо собі, якби вони бачили весь мій шлях, всю роботу і тд – то хейту було б набагато менше) але як говорить практика, хейтер тебе любить набагато більше, чим фанат.

Як це бути людиною яка мотивує однолітків ?

знаєш, я не зовсім люблю там виділятись серед інших, я купую звичайний одяг, маю не останній айфон і тд, але те, що підлітки мотивуються, мені дуже сильно подобається, я хочу трішки змінити наше відношення до молодих людей, хочу щоб їх почали поважати, щоб вони думали про щось, йшли до цілі, не зважали увагу на свій вік і тд. зараз багато хто отримує кайф від алкоголя, вечірок і тд, а про майбутнє, про своє життя, вони не думають( це дивно, як на мене, тому що, чим раніше почнеш щось робити, тим бистріше скажеш собі дякую, за те, що з юних років ти приділяв час собі, а не іншим) але тут думка кожного, її потрібно поважати, не принижувати) в цілому, завжди потрібно залишатись людину, не дивлячись на статус)

Перша перемога в цій сфері,які емоції/відчуття ?

круті, дуже круті, бігала по всій квартирі, пищила, була дуже щаслива, зрозуміла, що тепер дороги назад точно нема)

Цілі/плани на найближчий час ?

відкрити один масштабний проект, отримати свободу в діях)

Можливо є цитата,яка мотивує ?

не знаю, чи це більше цитата, але це моє висловлення, так скажемо) « я завжди дякую людям, які говорили мені «ні», саме через це, я всього добилась сама) » 

Яку пораду даш іншим ?

не зважаючи на всі невдачі, ніколи не опускати руки, навіть якщо немає підтримки і тд) в тебе є ти, і ти зможеш, ти це робиш для себе, а не для когось, лише тобі вирішувати, що ти будеш мати) не очікувати того, що все прийде само собою, такого не буває, потрібно пахати)

Борисюк Поліна

Пані Леся Бугера – директорка польської школи м. Стрия, вчителька початкових класів стрийської школи №1.

– Що Вас останнім часом здивувало приємно?

    – Бажання моїх учнів знати більше, тобто дистанційне навчання нас не віддали до, а навпаки зблизило. Змінилося моє оточення та життєві цінності.

– Судити людину можна тільки за її вчинки, але не останню роль грає досвід, який людина виносить з життєвих подій. Опишіть випадок з життя, який Вас чогось навчив.

     – Це напевно буде той момент,коли я захворіла на коронавірус, це була важка форма. Багато чого я зрозуміла за цей час, так як спілкування було обмеженим, я нібито була одна, хоча самотньою не почувалася зовсім. Я тепер більше звертаю увагу на природу, навчилася говорити «ні» навчилася розставляти приорітети, що є найважливіше, що може бути другорядне. Кожна хвилинка має бути чимось заповнена, чи це наприклад я спостерігаю за небом, чи квітами, чи насолоджуюся спілкуванням, чи теж читання книг, тобто навчилася більше цінувати життя і те що в ньому є.

– У кожного в скарбничці є фрази, які запам’яталися, яке Ваше життєве кредо?

     – Мені дуже подобаються слова святого Яна Павла 2 : «Людина є великою не через те, що має, чим володіє, ким є, а тільки через те чим ділиться з іншими.»

– Яке у Вас хобі?

      – Моє хобі це подорожі, читання книг.

– Яку професію Ви хотіли мати у дитинстві?

      – Я завжди хотіла бути вчителькою, але не могла зорієнтуватися чи вчителькою початкових класів, чи вчителькою української мови та літератури. Але вчителькою однозначно.

– Що спонукало Вас обрати шлях педагогіки?

        – Ну мабуть найбільш повпливала порада моєї мами, вона теж вчителька початкових класів, філолог. Потім я побачила що мені дуже комфортно спілкуватись з дітьми будь-якого віку. Мері цікаво з ними не тільки навчатися, а й спілкуватися, подорожувати, ну і це надихнуло продовжувати в тому ж руслі.

– Чи вважаєте Ви школу польської мови, яку ви очолюєте вдалим проєктом?

         – Так, це дуже вдалий та успішний проект, тому що саме тут діти мають можливість не тільки вивчати польську мову, а теж пробувати свої сили в різних міжнародних проектах. Пандемія обмежила певну діяльність, але до пандемії було дуже багато міжнародних проектів, де кожен міг випробувати себе не тільки у спілкуванні з ровесниками, а теж наприклад свої знання в економіці, мистецтві, педагогіці, навіть навчанні закордоном.

– Як на Вашу думку пандемія Covid-19 змінила освіту? Які переваги і в чому недоліки?

        – Переваги:

     -навчатись потрібно всім, не тільки учням, а й вчителям;

     -доступ до вузів онлайн;

     -чітко зрозуміло хто хоче знати більше;

     -є різноманітні курси;

     -можливість зекономити.

     Недоліки:

     -відсутність живого спілкування;

     -відсутність живих емоцій;

     -не всі мають доступ до інтернету/відповідні пристрої.

– Що для Вас є успіх?

         – Успіх це коли усі з ким ти працюєш, з ким ти спілкуєшся, задоволені своїм навчанням чи роботою, їм приносить це задоволення.

– На Вашу думку розвинена особистість – це…

          – Розвинена особистість-це людина, яка не боїться ділитись своїми знаннями, не шкодує віддати своїх знань, приділити на це час , яка вміє спілкуватися на кількох мовах, яка любить подорожувати, яка ж комунікативна, вміє знайти спільну мову з усіма незалежно від віку.

– Якщо б ви могли стати персонажем книги, або фільму, ким би ви стали?

          – Я б хотіла бути ангелом охоронцем.

Дорота Христина

Дорота Роман – мій батько. Людина яка мене надихає та спонукає до правильних рішень.

Як справи?

Все гаразд.

Розкажи щось про свої дитячі роки.

В школі вчився добре, ганяв футбол, охоче займався легкою атлетикою у вільний час. А ще іноді писав вірші і добре грав на акордеоні. 

Ким ти хотів стати в дитинстві?

Спортсменом. Я часто їздив на змагання по бігу на короткі дистанції та займав перші місця.

Яку вищу освіту ти отримав?

Вищу освіту я отримав у Львівській Комерційній Академії за спеціальністю «Захист прав споживача»

Твоя перша професія?

Я пішов по спеціальності – товарознавцем

Чим ти любиш займатись зараз?

Як би не складалось моє життя я люблю займатись спортом. Отримую задоволення від плавання

Що тебе спонукає до досягнення мети?

Підтримка сім’ї і майбутній результат

Твоє ставлення до шкідливих звичок?

Після негативного досвіду куріння, активно пропагандую здоровий спосіб життя

Мета твого життя?

Повноцінно проживати кожен день свого життя та не втрачати жодної хвилинки на марно

Ільченко Арсен

Гук Наталія Миронівна — вчитель початкових класів, перш за все розумна, щира та красива жінка, що є кращою вчителькою з небагатьох, яка мене надихала та надихає по сьогоднішній день. Ось кілька запитань, які я задав їй під час нашої бесіди.

Який стаж вашої роботи у школі?

В цій школі я вже працюю уже 27 років. Та мені здається  що неправильно рахувати роботу роками, адже кожен клас, який я беру під своє опікунство, дивує мене як у перший раз. 

Чому саме малі діти?

Це напевно сімейне, тому що моя мама була вчителем, хоча не початкових класів, а просто працювала в школі і вона мені приносила старі класні журнали. Згадуються приємні моменти, коли  саджала ляльок, плюшевих медведиків і їх навчала. Можна сказати що так це мрія мого дитинства – стати вчителем.

Наскільки вам подобається ваша робота? І чи виснажуєтесь під час робочої зміни, адже з малими дітьми так не посидиш, як з дорослими.

Моя відповідь – ні. Справа вчителя молодших класів приносить мені задоволення. А залежить це від того, що працюю я якраз з малими дітьми, а не старшими. Адже малі діти є безпосередні, та як той білий аркуш паперу – не зіпсуті, хоча я не проти праці з більш дорослими дітлахами. Та і справа в тому,  що кожні чотири роки я ніби омолоджуюсь, бо приходять нові діти, нове покоління, а ти мусиш їх розуміти, вони є свого роду вчителем для мене, і кожен новий набір не тільки вони навчаються чомусь новому, а й я теж щось беру для себе, при цьому отримуючи задоволення.

Чи були у вас такі учні які вам запам’ятались найбільше?

Скажу, Арсене, тобі, таку річ: кожна дитина є особистістю, і кожну дитину я пам’ятаю, кожна дитина чимось відзначилась, нема гарних дітей і нема поганих; усі діти хороші, просто їх треба любити, коли ти дітей любиш – ти їх розумієш – а вони чують тебе, тому якщо я зараз візьму всі фотографії своїх випускників, а мій першій набір приводить вже своїх дітей, то я можу про кожну дитину розказати, кожна дитина чимось запам’яталась та є що згадати.

Наталіє Миронівно, дякую вам за приділений час! Гарного вам для і хороших учнів!

Ратальський Артур

Герега Юрій-мій двоюрідний брат, інвестор, хороший радник і хороша людина.

1)Саме перше давай ти розкажеш щось про себе.

  Я-Юрій, мені 25 років і я інвестор. Я у 18 років полетів з братом на практику в Америку і залишилися в США жити. На даний момент ми проживаємо в Чикаго. Мені дуже подобається Америка. 

2)Вав! Ти так рано переїхав в іншу країну і почав жити самостійно. Це чудово. Як тобі було в цей момент?

  Насправді було трохи страшно, але я був з братом, тому ми трималися і допомагали один одному. 

 3)Це добре, але як ти себе реалізовував в невідомій для тебе країні?

  Я з самого дитинства горю думкою про заробіток великих коштів. Америка дає ці можливості. На самому початку влаштувався на дві роботи(одна основна і друга підробіток), але згодом зрозумів, що для заробітку великих коштів не особливо багато заробляти, а треба більше відкладати. Так я почав інвестувати і мені це допомогло накопичувати і примножувати капітал. В цьому світі 99% проблем вирішується через гроші. І треба з молодого віку думати де їх дістати. Щоб мати багато грошей треба: навчитися унікальних і високопотребуваних здібностей. Наприклад: IT, інженерія, футбол грати краще всіх і тд; створювати продукт або торгувати ним, або інвестувати в ассет який принесе високий прибуток на інвестицію.

4)Це неймовірна історія! З якими труднощами стикався, як ти їх проходив і який урок взяв з цього? 

  В Америці великі податки, і чим більше ти заробляєш тим більше ти віддаєш, саме тому я прийшов до інвестицій.

5)Яку ти можеш дати мені порадити?

  Найважливіше це мати правильний світогляд і реально дивитися на речі. Тому раджу змінювати свій світогляд, не чекати поки закінчиш школу, потім університет і роботу. КРАЩЕ ВСЬОГО ПОЧИНАТИ ДУМАТИ ПРО СВОЄ МАЙБУТНЄ З РАННЬОГО ВІКУ!

Мороз Романа

       Моя вчителька хореографії, про її нелегкий шлях до цілі, невдачі, перемоги, критику.

Ірина Миколаївна — людина, яка стала для мене прикладом того, що потрібно рухатись до своєї цілі не дивлячись ні на що. Тому я задала декілька запитань, на які вона з радістю погодилась відповісти.

 Чому саме хореографія?

   Хореографія — такий вид мистецтва, в якому поєднано все: музику, танці, театральне мистецтво, дизайн одягу.

Ти стаєш свого роду сам собі режисер… Робота з колективом мені дуже подобається і надихає, саме там я можу бути сама собою, придумувати різні постановки, втілювати всі свої творчі задуми через музику і танець, працю з дітьми.

 В мене в дипломі написано — вчитель музики, але в душі я завжди мріяла працювати в хореографічному напрямку, і коли в мене з’явилася можливість експериментувати, я вирішила, на свій страх і ризик спробувати працювати з колективом!

  Був період коли ви хотіли опустити руки, що вас зупинило?

  Період опустити руки був, і я не заперечую, що він може бути ще не раз! Але коли принаймі одна людина в тебе вірить і чекає твого тріумфу, ти усвідомлюєш, що здатись ти не можеш… На якийсь час це допоможе, але вічно так тривати не буде, тому рано чи пізно тобі прийдеться залишитись один на один із собою, і якщо ти дійсно любиш свою професію, то в такі моменти коли опускаються руки, ти повинна сама відшукати відповідь в собі, і бути впевнена, що ти на правильному шляху тому треба йти далі з новими ідеями і здивувати всіх!

      З якими труднощами вам довелось зустрітись віч-на-віч?

   Труднощі були в організаційних моментах, а також дисципліна з дітьми, над цим я працюю і сьогодні. Досить важким моментом залишається те, щоб не принизити когось з дітей! Наскільки я зрозуміла, що у дітей занижується самооцінка коли хвалиш когось одного (найчастіше це проявляється в дітей 6-10 років), а для мене важливо, щоб кожна дитина вірила в себе, власні можливості, і щоб діти розуміли,що праця — гарантія удосконалити себе; а талант — можливість, яку використовують не всі!

    Розкажіть про першу перемогу, які емоції відчували в той момент?

   Перша перемога для мене була тоді, коли мій колектив брав участь в конкурсі (назву не пам’ятаю оскільки це було давно), тоді нас підтвердили на наступний тур. Відбір проходив у Стрию, а наступний мав бути у Львові. Вибравши колективи які пройшли далі, судді стали зачитувати тих, хто має готуватись їхати у Львів. Почувши колектив “КАЛИНА” я перебувала в справжньому ступорі, із закамянілим лицем, без посмішки, одним словом “ШОК“, адже серед справжніх хореографів з освітою, міських дітей, вибрали мій колектив. Коли я вийшла до дітей, перше що мене запитали було: “Пройшли?“ сказавши “Так“ в них були справжні радісні емоції, які не можливо було приховати.  А до мене усвідомлення радості  прийшло на наступний день… Тоді я зрозуміла, що не важливо звідки ти, скільки коштує костюм, найголовніше це передати глядачу справжню, щиру емоцію!

     Був хейт в вашу сторону, як на нього реагували?

  Було і таке, але тут треба йти до своєї мрії та мети, яку ти собі поставила, адже завжди знайдеться той, в кого буде інша думка! В цей момент запитай сама себе, що є поганого в тому чим ти захоплена, і про що мрієш… В роботі з дітьми важливо який приклад ти подаєш як людина, а вже тоді як професіонал в своїй справі. Можна реагувати на хейт, відповідати, доказувати, пояснювати, але найкраще, що ти можеш зробити — працювати над собою, і переконати всіх таким чином, а не пустими словами. 

   Було правило якого ви дотримувались впродовж того часу, якщо так то яке?

   В мене і в роботі і в житті є одне правило —   у всьому прошу Божої допомоги, благословення і прощення. В багатьох ситуаціях треба просто прислухатися до свого серця!

      Яку пораду може дати іншим?

  Треба завжди залишатися доброю людиною! Людські якості в житті важливіші ніж професійні, тому в роботі треба працювати над професійним вдосконаленням і зростом, а в житті над тим, щоб стати духовно сильним, і тоді будь-які труднощі буде легше подолати.

Дарина Люба

Анастасія Гуля